Дорогие друзья, более подробную информацию о конкурсе, на котором моя работа заняла первое место.
В Одессе подвели итоги творческого конкурса под названием «Невидимые»

В офисе Одесской региональной организации Национального Союза журналистов  Украины (ОРО НСЖУ) подвели итоги Конкурса печатных журналистских материалов, посвященных жизни уязвимых групп населения. Творческое состязание под названием «Невидимые»  провела общественная организация  «ЛИГА» при поддержке Центра Демократического  развития молодежи «Синергия» и ОРО НСЖУ в рамках проекта развития правозащитного волонтерского движения. 

- Уязвимые группы населения, - поясняет координатор конкурса Тамара Гладкая, -  это те люди, которые  по тем или иным причинам  нуждаются в дополнительной социальной поддержке.  К их числу относятся дети, люди   с инвалидностью,  беженцы, пожилые люди и многие другие. Такие становятся объектами внимания СМИ только в случае каких-то экстраординарных  событий  (вроде погрома в Лощиновке) или накануне «тематических» дат (День защиты детей, День пожилых людей, Международный день  борьбы с ВИЧ\СПИД и проч.). В будние дни СМИ редко интересуются ими, из-за чего такие люди выпадают из поля зрения общества. Вот почему мы дали конкурсу название «Невидимые», и поставили задачу привлечь внимание одесских журналистов к проблемам этих уязвимых групп.   Ведь, когда мы видим в СМИ разных людей, то готовы увидеть их вокруг себя. 

Особая  тема – «истории успеха». Когда речь идет об уязвимых группах, то  СМИ чаще всего  обращают  внимание на гражданских активистов и правозащитников: понятно, что такие люди своего  рода «лицо группы». Между тем,  большинство  таких людей  трудятся  или учатся, не являясь «публичными персонами», но для них  приобретение профессии и финансовой стабильности – это  уже  успех.  

Одна из острых проблем, с которой сталкиваются журналисты, готовящие материалы на социальную тематику, заключается в том, что хозяева и редакторы СМИ считают, что потребителям   неинтересна «бытовуха».  Как опровержение такого мнения, организаторы конкурса приводят  опыт интернет-портала The Village, который из небольшого сайта о жизни петербуржцев вырос в полноценный медиа-холдинг, филиал которого  появился в прошлом году и в Киеве. На этом портале самыми популярными материалами (судя по статистике просмотров) являются как раз истории обычных людей, принадлежащих к разным слоям населения, социальным группам, профессиям.

 Но, несмотря на эти сложности, на суд жюри конкурса, которое возглавил председатель ОРО НСЖУ, заслуженный журналист Украины Юрий Работин, поступило 52 публикации в печатных и онлайн-изданиях.  Рассмотрев их, жюри вынесло следующее решение 

 Первое место присуждено главному редактору культурного портала «ОТКЛИК», поэтессе, автору книги «Акула пера, или как быстро стать журналистом», неоднократной победительнице и лауреату литературных, а также журналистских  конкурсов, Анастасии Холдаковской за статью «Болезнь, которой нет», где рассматриваются проблемы, с которыми  сталкиваются люди с  вегето-сосудистой  дистонией.   

– Победа в данном конкурсе журналистов для меня – неожиданное, и поэтому очень приятное событие. Написав статью «Болезнь, которой нет» и решив отправить её на конкурс, я совсем не думала о победе. Меня просто заинтересовали проблемы, с которыми сталкиваются ежедневно люди с диагнозом «ВСД – вегето-сосудистая дистония». Ведь людей с данным заболеванием очень много. Тем не менее, данная проблема как будто не волнует ни медицинских работников, ни общество в целом. Её привыкли «замалчивать». Болезнь вроде бы есть, но её как будто и нет…Надеюсь, что моя статья заставит, в первую очередь медиков, взглянуть на проблему данной категории пациентов под другим углом зрения. Собственно, и сама идея конкурса направлена на то, чтобы привлечь внимание общественности к проблемам уязвимых групп населения, так называемых «невидимых», – поделилась впечатлениями Анастасия после церемонии награждения.

 Второй премии удостоено расследование студентки факультета журналистики НУ ОЮА Яны Самко с красноречивым названием: «Сами с усами: кто отказывается от социальных выплат». Третье место  у фрилансера Екатерины Касько за статью на остро-актуальную  тему «Инклюзивное образование». Все призеры получили награды и дипломы.  

Жюри также отметило почетной грамотой журналистку сайта «Пушкинская» Надежду Осмокеску, которая представила на конкурс наибольшее количество работ -  шесть. Все прочие участники отмечены грамотами.  

Главным же итогом конкурса,  по мнению его координатора Тамары Гладкой, является то, что благодаря  публикациям его участников, проблемы уязвимых групп населения вошли в круг внимания читателей одесских печатных и онлайн изданий, а значит, «туман молчания» вокруг  таких людей немного рассеялся и «невидимые» стали виднее нашему обществу. 

Автор: Гелий Александров

Фото: Алексей Кравчук     

#Холдаковская #АнастасияХолдаковская #НевидиміОдеса #Невидимі #Одеса

десские катакомбы взяли под охрану государства

Друзья, вы уже были в новом музее "Катакомба Кантакузена"? С теми, кто не был, делюсь впечатлениями:

О них уже столько сказано - но попав под землю, вы каждый раз открываете для себя новую главу - спелестолог Максим Баранецкий.

С участка катакомб, длиной 120 метров, вывезли 30 тонн груза и  мусора, чтобы открыть музей. Причем бесплатный. "Катакомба Кантакузена" на Бунина работает всего 4 месяца, но уже включена в "TripAdvisor". Идеальное место для тех, кто хочет погулять по подземелью без лишних выплесков адреналина.

Корреспондент Украинской Службы Информации спустился в подземелье и прошелся по всем 6 залам нового музея. Экскурсию провел председатель фонда изучения и сохранения наследия Одессы "Память" Максим Баранецкий.

Чем эта каменоломня отличается от остальных 2,5 тысяч километров катакомб?

Эта каменоломня, в отличие от других, достаточно хорошо сохранилась. В 30-х годах прошлого столетия она укрепилась. Она не очень большая — всего около 100 метров, глубина её около 9 метров. Вход в каменоломню очень похож на вход в мину, такой облицованный наклонный спуск.

Об этой каменоломне знали все, кто жил вокруг. Но изучение её на предмет исторической ценности началось в 1929 году бывшим чекистом Тимофеем Грицаем. Он упоминал ее в отчёте об экспедиции. На стенах есть метки 1937 года, свидетельствующие о том, что работы по изучению каменоломни велись и в более позднее время. В 60-х годах прошлого века она была обследована группой историков-энтузиастов "Поиск".

В 2015-2016 годах мы взялись за конкретное изучение этой каменоломни и нанесли на карту все надписи, даты, которые присутствуют на стенах, уточнили её конфигурацию. Был сделан скан по наносу. В одном из помещений нанос грунта с разным мусором составил около метра.

Почему эту катакомбу назвали именем Кантакузена?

Первая дата, упоминаемая здесь,1812 год. Интересна сама история князя Кантакузена. Он представитель Валахского рода князей, ведших начало от византийских императоров. В совершенно юном возрасте поступил на службу и весьма славно прошёл все вехи карьерного роста. Участвовал в штурме Измаила.

Николай Кантакузен был одним из первых застройщиков этих мест. В архивных документах мы нашли его прошение на имя строительного комитета о разрешении проведения застройки этих мест.

В то время город вплотную подступил к Карантинной балке, здесь же ещё были пустыри и только заходили дачи. В прошении князь указывает о том, что камень он уже заготовил. Надо понимать, что в те времена хоть уже и законно брали камень, но в то же время старались резать, где только можно. Экономия была на доставке, так как на это уходило очень много денег — дорог-то ещё особо не было. Поэтому были изрезаны все склоны балки. Даже под Воронцовским дворцом, который в те времена уже прекрасно существовал, в сторону балки тоже производилась незаконная резка. Полиция, скорее всего, за этим не очень тщательно следила.

Сам Кантакузен над катакомбой не жил и не строился, свой дом он построил ближе к Канатной. То ли это была окраина его территории, то ли она вообще не имела конкретного хозяина, но впоследствии строительный комитет разрешает в 30-е годы хозяину канатного завода, Новикову, обустраивать здесь свои магазины и склады.

Откуда экспонаты? Их нашли здесь?

Находки не только отсюда, большая часть принесена нами из других катакомб Одессы. Чаще всего встречается стекло и керамика: изделия из этих материалов выдерживают очень длительный период времени, если с ними ничего не происходит. Можно увидеть, кто и когда сделал то или иное изделие, потому что на каждом стоит клеймо мастера или завода. Например, раньше каждый аптекарь изготавливал лекарства сам по своим рецептам. И часто аптекари заказывали стекольную продукцию с названием именно своей аптеки.

В подземелье можно найти все – от пуговиц до кроватей. Тут и монеты, предметы вооружения, остатки одежды. О находках можно много рассказывать. Те вещи, которые находили экспедиции в разные времена и те, что находятся в наше время, мы стараемся описать и привести в порядок. Занимаемся систематизацией, если так можно сказать.

Каков Ваш личный интерес создания музея?

Я думаю, что у каждого человека всё зарождается с детства. Появляются какие-то увлечения и, если всё удачно складывается, то появляется реальное дело. А если нет, то это просто остаётся интересом. Мне с детства нравилась история, география, приключения, фантастика. Перелопачивал журналы "Наука и жизнь".

Казалось бы, уже много всего изучено, написано, фильмы сняты, но, тем не менее, когда вы проходите под землёй, то, как будто касаетесь истории, вы ощущаете эти предметы, вы читаете надписи, оставленные на стенах реальными людьми, жившими в те далёкие времена, а это совсем не то, что перелистывать книгу.

Параллельно вы можете сами что-то найти, то, чего никто не находил до вас, и уже сами начинаете писать, то есть, по сути, начинаете заполнять белые пятна в книге истории.  Поэтому тех, кто решил серьёзно заняться изучением этого предмета, ещё ждёт очень много интересных открытий.

Вам нравится быть причастным к истории?

Я думаю, что это нравится любому нормальному человеку. Но тут надо иметь понимание, как это всё сохранить и донести. Поэтому сначала родилась идея создания первого музея на Молдаванке, который, по сути своей, тоже уникальный. Это было обжитое место, и там находились все, начиная от революционеров и партизан до преступников. Помимо документов это можно проследить по надписям и тем артефактам, которые мы находили. Место интересно своим разнообразием, подземными озерами и множеством пещер с ископаемой фауной.

В последнее время мы уже начали говорить о таком проекте как заповедник "Подземная Одесса". Он будет включать в себя различные объекты, представляющие всю подземную Одессу. Это не только катакомбы, но и мины, пещеры, дренажные системы, колодцы, цистерны и всё прочее. Таким образом, человек, пройдя все эти объекты, будет иметь полное представление о подземных сооружениях города.

Здесь у нас тоже будет впоследствии Одесский зал, как и на Молдаванке, где можно будет чуть-чуть присесть и погрузиться в эпоху.

Какой режим работы музея?

Для неорганизованных групп музей работает в субботу и воскресенье с 11:00 до 15:00. Посетить катакомбы можно за условную цену, так как мы некоммерческая организация и не обязаны брать деньги. А для организованных посещений нужно заранее прозвонить по телефону и обговорить время посещения.

А будут в помещении музея проводиться какие-то интересные мероприятия?

Здесь проблема не в самом месте. Проблема в условиях: из-за большой влажности мы не можем провести многие мероприятия, как, например, те же художественные выставки. Но, тем не менее, мы открыты и рады сотрудничеству со всеми.

Как сообщала USIonline.com, одесские катакомбы взяли под охрану государства

#Холдаковская #АнастасияХолдаковская #КатакомбаКантакузена  #Катакомба #Одесса #Одесскиекатакомбы #Катакомбы #КатакомбыОдессы #Экскурсия

Друзья, делюсь новой победой! Моя работа, посвященная людям, живущим с вегето-сосудистой дистонией, заняла первое место на конкурсе "Невидимі". Напомню, что конкурс проводился рядом общественных организаций при поддержке ОРО НСЖУ с целью привлечения внимания к проблемам, с которыми сталкиваются представители уязвимых групп населения в повседневной жизни.

Ознакомиться с текстом работы Вы сможете здесь:

http://www.otklick.com.ua/ru/news/bolezn-kotoroy-net

Я также выражаю благодарность организаторам конкурса, жюри и в общем всем людям, которые поддерживают и верят в меня.

#Холдаковская  #НевидиміОдеса #АнастасияХолдаковская #Невидимі #Одеса

дІМ, ДЕ ВИХОВУЮТЬ СЕРЦЕМ



У 2000-му році порожню будівлю колишнього дитячого садка на вулиці Малиновського викупили салезіанці з Приходу Святого Петра. У ньому розташувався Молодіжний Центр Благодійного Фонду «Дон Боско». І незабаром колишній  пустир перетворився в упорядкований  простір, який став  місцем тяжіння молоді не тільки прилеглого мікрорайону, а й всієї Одеси.

- Центр «Дон Боско» - унікальне місце, - вважає Раїса Краєва, лідер Одеської обласної організації скаутів України. - Якби проводився конкурс на відкритість громадянським ініціативам, то він незмінно виходив би переможцем. Судіть самі: турніри з вуличного баскетболу, настільного хокею, бойового гопака, майстер-класи з  живопису, орігамі та квілінгу, змагання зі спортивного орієнтування, навчання комп'ютерної графіки та дизайну - будь-яку ініціативу тут  охоче підтримають , якщо знайдеться той, хто готовий працювати з дітьми. Причому з будь-якими дітьми. Віковий, національний і навіть релігійний розкид вражає. Це свого роду «місце світу», де регулярно зустрічаються католики і мусульмани, православні і атеїсти.

І справді: хоча Центр «Дон Боско» створено католиками, тут не відмовляють нікому в увазі та підтримці. Робота з дітьми починається з євангелізації. Багато хто вважає, що це вимагає від хлопців переходу до  католицької  віри. Насправді ж, євангелізація - це знайомство з основними християнськими поняттями і цінностями, які, за великим рахунком, не так уже й сильно відрізняються в різних конфесіях. У «Дон Боско» нікому не нав'язують традицію салезіанцев, і не намагаються переконати, що саме ця  конфесія - найкраща. Якщо, наприклад, приходить дитина з мусульманської родини, йому радять ходити до мечеті і спілкуватися зі Всевишнім так, як це прийнято в його вірі. Дітей в «Дон Боско» знайомлять з особливостями всіх релігій, проводять тематичні вечори, де кожен може розповісти про свою конфесію. Тому діти тут добре знають історію своєї конфесії, дати і назви релігійних свят ...

І конфліктів на релігійному грунті тут практично немає. (Зауважимо в дужках: непогано було б повчитися такому підходу деяким нашим політикам, що розпалюють  міжконфесійну ворожнечу!) Так чим приваблює це місце  дуже і дуже різних дівчат та хлопців? Секрет «Дон Боско» дуже простий: тут кожен знаходить увагу і розуміння. А ще - заняття до душі.

«Моя виховна система простісінька: дати хлопцям волю робити те, що їм подобається. Проблема полягає в тому, щоб відкрити в них зерно добрих нахилів і їх розвивати. А для того, щоб кожен радо робив тільки те, що може робити, я опираюсь на це правило; і всі мої учні працюють не лише з пильністю, а й з любов’ю». (З висловів Дона Боско)

Така більш ніж 170-річна традиція, що йде від Джованні Боско - італійського священика, засновника Ордену  св. Франциска Сальського (Орден салезіанців), якого  канонізовано Католицькою   Церквою. Отець  Джованні вважав, що Вчитель повинен бути вихованцеві  радником і другом. Він перший почав використовувати  метод профілактики, вважаючи, що краще попередити поганий вчинок, ніж карати за той, який  вже вчинено. Про покарання Дон Боско казав:  «Скільки можете, стільки намагайтеся не карати хлопців. Перш ніж вселяти страх, спробуйте  викликати любов ».

Такий підхід був категорично протилежний тому, що молодий священик спостерігав в тюрмах італійського міста Турин,  де знаходилися малолітні злочинці, більшість з яких - за нинішніми поняттями – були не стільки порушниками Закону, скільки оступилися на життєвому шляху, перш за все, через  убогість  і голод. «Тут, в Турині, - пишеться в біографії святого, - Господь вказав Дону Боско на  те поле, на якому він повинен буде все життя працювати: бідні діти, підлітки, якими в основному ніхто не займався». Джованні збирає таких хлопців навколо себе, він грає з ними, проводить уроки катехизи, навчає грамоті. Дружба священика і бідних підлітків багатьом не подобалася; галасливу босоногу компанію не хотіли бачити у дворі храму. Пошуки підходящого приміщення привели Дон Боско і його хлопців в сарай Пінард, де в квітні 1846 року зароджується перша Салезіянська обитель - Ораторій.

Ораторій є і в нашому Центрі. Тут - це форма позашкільної роботи з дітьми та молоддю, мета якої - створити умови для дитячого та молодіжного дозвілля, які стали б альтернативою вулиці.

У Ораторії   діють дві групи: «Світлиця» та «Молодіжна».

«Світлиця» об'єднує дітей від 6 до 13 років, з якими кілька разів на тиждень проводять різні тематичні заняття, турніри, майстер-класи, що дозволяють розвивати світогляд,  пізнавати багато нового і корисного.

До  «Молодіжної групи» входять  більш старші хлопці та дівчата, з ними проводять тренінги, дискусії, переглядають фільми, залучають до організації та участі в різних заходах і проектах.

Веде цю роботу Олена Пономаренко, «берегиня дитячої території», як називають друзі цю жінку, рідкісно  віддану своїй справі і своїм вихованцям.

«Вихователь, старайся, щоб тебе любили, тоді всі легко будуть слухатися тебе. В кожному хлопцеві, навіть у найбільшому збиточникові, знаходиться місце, в якому може поселитись добро: отож, першим обов’язком вихователя є знайти це чутливе місце в серці та корисно використати його». (З висловів Дона Боско).

Кожне заняття з дітьми починається зі »Слівця» - молитви, читання Біблії або повчальної притчі. Молитва загальна для всіх конфесій - «Отче наш». Притчи ж діти обговорюють, згадують схожі випадки з життя, в тому числі, з життя «Ораторія».

Одного разу, згадує Олена Пономаренко, хтось із молодшої групи вирішив пожартувати і розбризкав в приміщенні перцевий балончик. Заняття довелося перервати,  діти  були, природно, обурені таким порушенням порядку. Мали намір шукати винуватця, щоб покарати його. Але педагог нагадала дітям про Божу заповідь любити ближнього свого, як самого себе, і розповіла притчу про те, що навіть найкращі люди іноді роблять погані речі, але все одно потрібно прощати.  Шукати винуватця не стали - це не в правилах роботи Центру, але більше подібних випадків не повторювалося. .

- Джованні Боско проповідував терпимість. Він говорив, що без любові і терпіння виховання неможливо, - пояснює Олена свою лінію поведінки.

Вести роботу в «Ораторії» Олені Пономаренко допомагають волонтери. В першу чергу, це молоді люди від 17 до 27 років, які хочуть бути корисними і служити іншим, реалізуючи в своїх діях християнські цінності. Керує групою волонтерів Ганна Петрова, другокурсниця національного медичного університету. Мати дівчини - прихожанка Приходу Святого Петра, і Ганна  з малих років долучилася до Віри. Центр «Дон Боско» вона відвідувала ще малою,  а усвідомлено, за її словами, прийшла сюди в 18 років, щоб стати волонтеркою.

- Почали ми з того, що підготували свято Святого Миколая для вихованців дитячого будинку, - розповідає Ганна. - Зібрали і привезли дітям подарунки, показали їм казку про Святого Миколая, його добрі справи. Готували ми це свято два місяці, після чого я остаточно зрозуміла, що хочу цим займатися.

Ганну   приваблює у  волонтерство можливість особистісного зростання. Вона вчиться знаходити спільну мову з різними хлопцями та дівчатами, в тому числі, з неблагополучних сімей. У «Дон Боско» така молодь приходять, як правило, завдяки «сарафанному радіо». Тут вони знаходять те, чого не можуть дати їм ні сім'я, ні вулиця - розуміння, увагу до себе і турботу. Але турбота ця - вимоглива. Новачкам відразу пояснюють: тут не можна говорити  погані слова, пити і курити на території Центру тощо. 

- Ми пропонуємо молоді альтернативу вулиці, - розповідає Ганна, - альтернативу шкідливим звичкам: чай - замість алкоголю, нормальну мову спілкування - замість мату, розвиваючі ігри - замість карт, одним словом, осмислене проведення дозвілля - замість безцільного хитання по вулицях.

Багатьом дотримуватися цих вимог спочатку важкувато: вони  звикли жити зовсім по-іншому. Але, з іншого боку, для них в Центрі проводиться стільки ігор, квестів та інших цікавих заходів, що навіть найнеблагополучніші приймають правила «Дон Боско».

- А де ще можна побачити священика, який грає Колобка, або черниць, що танцюють та веселяться? – зауважує з цього приводу Раїса Краєва, яка сама має багаторічний і успішний досвід роботи з «важкими» підлітками. – Недарма ж казав Дорн Боско, що «сумний святий — ніякий не святий».  Відкритість, вміння почути і підтримати - ось те, що відрізняє тих, хто створює у Центрі  безпечний простір спілкування і виховання.

Волонтаріат в «Дон Боско» - це чудовий майданчик для створення і реалізації творчих проектів. Тут також прагнуть відповідати на виклики сьогодення,  своєю діяльністю сприяти вирішенню гострих проблем. Так, після початку  війни на Сході України,  з власної ініціативи волонтери реалізують проект  «Цілісний розвиток дітей-переселенців в умовах кризи». На базі Центру для таких хлопців та дівчат  регулярно проводять розвиваючі заняття: з арт-терапії, кікбоксингу, театру, англійської мови. Функціонує пункт допомоги SPES, де приймають одяг, взуття, іграшки та інші необхідні речі, а потім розподіляють їх серед нужденних.

- Наші волонтери, - кажуть керівники «Дон Боско», - в обмін на свій вільний час отримують важливий досвід шляхом віддачі своєї любові  дітям і молоді, що конче її потребують. 

- Це так класно - допомагати іншим, - зізнається Ганна Петрова.  - Я пишаюся тим, що займаюся корисними справами.

«Тільки добрі діла є правдивим багатством, що готує нам місце в Небі. Крім молитви, котра завжди має супроводжувати нас, потрібно чинити також багато добрих діл. Без них надаремно розтратимо наше життя». (З висловів Дона Боско).

Волонтаріат в «Дон Боско» - з християнським  підгрунтям. «Регулярна  сповідь,  постійне  причащання, щоденна меса, - ось опори, на яких покоїться виховання», - стверджував засновник Ордена салезіанців. Особливо це проявляється в роботі, яку волонтери проводять в тюрмах і колоніях. (Варто нагадати, що саме вид дітей, що перебували   в місцях позбавлення волі і піддавалися там поганому ї впливу, підштовхнув Джованні Боско до його благородній діяльності).

Тут волонтери проводять тюремні служіння, основна мета яких - залучення ув'язнених до релігії, прищеплення їм християнських цінностей, причому наголос робиться на роботу з неповнолітніми та жінками. Як правило, ці служіння проводять ті, кому тюремне життя знайоме не з чуток - колишні ув'язнені, яким ВІРА допомогла докорінно змінити життя: знайти роботу,  обзавестися сім'ями, виховувати дітей. Таким волонтерам легше знайти спільну мову з нинішніми мешканцями «місць не надто  віддалених»; ті, маючи перед очима наочний приклад, швидше можуть повірити, що християнські цінності - це не красиві цитати, а те, що допомагає переродженню. Саме з ВІРИ починається зазвичай повернення  людини на шлях істинний. І не має значення  при цьому, до якої  конфесії вона належить; головне, щоб готова була сприйняти християнські цінності.

Волонтери займаються не лише духовним вихованням ув'язнених. Вони ще й діляться з ними своїми вміннями. Юлія, наприклад, проводила для ув'язнених жінок уроки бісероплетіння, і дві її учениці, після того, як звільнился,  почали заробляти на життя рукоділлям.

«Жодна проповідь не така плідна, як добрий приклад» (З висловів Дона Боско).

Взагалі ж, стати волонтером в «Дон Боско» може будь-хто,   готовий допомагати іншим. Але, крім доброго серця і добрих намірів, волонтеру для успішної роботи потрібні  також специфічні знання. Завдяки тому, що з минулого року організація приєдналася до товариства Don Bosco Youth Net, з'явилася можливість найактивніших молодих людей  відправляти на семінари і тренінги  кращих фахівців з Європейського Союзу. А найуспішніших направляють волонтерами  за межі України; за останні два роки кілька волонтерів «Дон Боско» працювали в Італії і Польщі.

Протягом десяти років «Дон Боско» співпрацює з польською організацією «Академія молоді». В кінці квітня - початку травня цього року 13 хлопців та дівчат, в тому числі, переселенці з Криму і Луганської  області, побували в Закопане, брали участь в спільному з польськими ровесниками тренінгу, де навчалися мистецтву фотографії.

- Нас навчали технічному  налаштуванню фотоапарату, грамотному вибору ракурсу зйомки, цифровій обробці фотографій, - розповідає Олександр Тонкович, - вчили правильно працювати з образом моделі, яка буде передавати внутрішній світ, емоції і почуття того, хто фотографує. Особливо запам'ятався похід в гори, де були незабутні краєвиди, і ми змогли застосувати  теоретичні знання на практиці.

- Кожного  дня у нас проходили спільні вечори знайомств з  поляками і українцями, - доповнює Олександра Ганна Петрова. - Ми ділилися враженнями,  обговорювали  фотографії.  Влаштовували і конкурси на кращі фото, щоправда, без призів, тому що головною  метою поїздки було навчитися фотографувати, а не показати, хто кращий  або гірший.

Ганна, Олександр та інші  наші  співрозмовника одностайні в тому, що поїздка до Польщі виявилася у всіх відносинах дуже цікавою і корисною. Крім того, вона допомогла одеситам краще пізнати один одного, сформувати міцну команду, що особливо важливо, оскільки влітку в Центрі  дуже  багато роботи.

Під час канікул Центр «Дон Боско» перетворюється на справжній вулик. Тутдіє  денний табір «Веселі канікули», куди можуть прийти всі бажаючі і навіть привести своїх друзів. Зазвичай,   так воно і буває:  приходять «за компанію»,  а потім залишаються. 

17 червня має відбутится  фестиваль «Савіоналіі» для хлопців від 13 до 18 років. Він включає в себе різні ігри, квести, майстер-класи, турніри з настільного хокею, футболу, стрітболлу, а завершується танцювально-пісенним святом, де вихованці можуть проявити себе,  виступити в спеціально пошитих для них костюмах.

26-го червня відкриється двотижневий християнський табір для дітей молодшого шкільного віку. Він включає в себе виїзди на природу, екскурсії по місту та багато іншого. А для дітей старшого віку, від 11 до 14 років, буде влаштовано окремий табір під  Одесою.

Це – лише  найближчі плани, не кажучи про повсякденну роботу  ....

Про Благодійний  Фонд «Дон Боско» та його молодіжний центр  можна розповідати ще довго.

Про дружбу і співробітництво з місцевими скаутами ...

Про стипендії для студентів-переселенців з Донецької та Луганської областей ...

Про комп'ютерні  та  бухгалтерські  курси для молоді, у першу чергу, і для молодих переселенців ...

Про акції для ув’язнених  - концерти і подарунки до Дня знань, Різдва,  Великодня, Дня захисту дітей ттщо  ...

Про співпрацю з литовської організацією «Смайл» ....

Та про багато іншого, чим займається «Дон Боско» ....

Більш детальне уявлення про цю організацію можна отримати на сайті: https://odessadonbosko.net/youth-center-don-bosko/

«Виховання – це справа Серця» - вважав  Джованні  Боско.  В Центрі «Дон Боско»  у виховання молоді і справді вкладають серце.  Характери тутешніх вихованців формуються на основі християнських цінностей, які, без перебільшення, можна назвати вічними. Ось чому кожного дня  радістю  наповнена будівля Центру та навколишній простір.   

«Бог спрямовує до добра того, хто любить Його. Довіряймо Богові та крокуймо вперед» (З висловів Дона Боско).

Автор: Олександр Галяс,  Анастасія Холдаковська  

#Одеса #Новини #ДонБоско